Обов'язкова частка у спадщині.
 Обов'язкова частка у спадщині може виступати в якості:

1. інструмента захисту окремої категорії спадкоємців, найближчих родичів спадкодавця;
2. законодавчого обмеження прав спадкодавця розпоряджатися майном на свій розсуд.

Як інструмент захисту окремої категорії спадкоємців, обов'язкова частка в спадщині нерозривно пов'язана зі спадкуванням за заповітом, так як в інших випадках (при спадкуванні за законом), спадкоємці які мають право на обов'язкову частку у спадщині, були б спадкоємцями першої черги.

Особами, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, згідно Цивільного Кодексу України визнаються:
 - малолітні діти спадкодавця;
 - неповнолітні діти спадкодавця;
 - повнолітні непрацездатні діти спадкодавця;
 - непрацездатні вдова / вдівець спадкодавця;
 - непрацездатні батьки спадкодавця. 

Перераховані вище особи успадковують обов'язкову частку, незалежно від змісту заповіту. При цьому, розмір обов'язкової частки становить половину від тієї частини, яку вони могли б успадкувати, в разі спадкування за законом.

Даний перелік спадкоємців є вичерпним. Обмеження волі спадкодавця нерозривно пов'язане з сімейними відносинами, які базуються на принципах справедливості, добросовісності та розумності, відповідних моральним засадам суспільства; сімейні відносини регулюються тільки в тій частині, в якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Заповіт є односторонньою угодою, і не може суперечити правам та інтересам  малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей заповідача.
При цьому, право на обов'язкову частку у спадщині не є абсолютною і існують підстави, для усунення від спадщини:
1.Не мають права на спадкування особи, умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя.
2. Не мають права на спадкування особи, умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести в нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.
 3. Не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав, якщо при цьому їх права не були поновлені на час відкриття спадщини.
4. Не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена ​​судом. 5. Не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб яких є недійсним. Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив, не знав і не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки померлого чоловіка, в межах майна, придбаного ними за час цього шлюбу.


За рішенням суду, особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що воно ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.  Обов'язкова частка у спадщині, як законодавче обмеження прав спадкодавця розпоряджатися майном на свій розсуд.

Згідно загального положення про право власності, правом власності визнається право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб; власнику належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном на власний розсуд; право власності є непорушним, ніхто не може бути незаконно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
           
Суб'єкт права власності, яким є заповідач (спадкодавець), на випадок своєї смерті має право, шляхом складання заповіту, розпоряджатися своєю власністю - спадщиною, до складу якого закон відносить усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті .
            Заповідач має право призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин; заповідач має право визначити обсягу спадщини, що має успадковуватися за заповітом, на відказ, на покладення на спадкоємця інших обов'язків, а також право на скасування заповіту і т.п.
            За своєю юридичною природою свобода розпорядження власністю шляхом вчинення заповіту (свобода заповіту) - одне з основоположних принципів спадкового права, при цьому така свобода не є абсолютною. Кодекс визначає обмеження волі заповідача в праві розпоряджатися власністю (обмеження принципу свободи заповіту) шляхом встановлення права окремої категорії осіб на обов'язкову частку у спадщині.
З вищезазначеного випливає, що перехід майна шляхом успадкування за заповітом не завжди відображає реальну волю власника (спадкодавця) і, в деяких випадках, більш доречно звернутися до інших видів договорів з передачі майнових прав.
            Дуже часто в юридичній практиці бувають випадки, коли між спадкодавцем і спадкоємцями існує усна домовленість про розділ майна, де частина майна відходить одному з дітей спадкодавця ще при його житті, а інша частина в майбутньому повинна відійти іншому з дітей, шляхом успадкування за заповітом. Але з моменту складання заповіту і до моменту відкриття спадщини (день смерті спадкодавця або оголошення її померлою) може пройти 20 років і більше, і в такому випадку, діти спадкодавця не завжди дотримуються раніше досягнутих домовленостей, а так як вони вже є пенсіонерами, то виникає право на обов'язкову частку.

У разі необхідності отримання більш детальної інформації щодо оформлення обов'язкової частки у спадщині, юрист по спадкових справах надасть консультацію, та представить ваші інтереси при оформленні спадщини.